У центрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х років

Розділи виставки

Матеріали, які допоможуть вам отримати максимальну користь від вашого візиту (англійською та іспанською мовами)

АУДІОГАЙД, який дозволить прослухати пояснення до найважливіших робіт виставки. ПОДКАСТПОДКАСТ, який ми записали (іспанською мовою) з Катею Денисовою та Мартою Руїс дель Арболь, кураторкою та технічною кураторкою виставки. Плейлист SPOTIFY з добіркою останніх хітів, сучасної класики та колядкою "Carol of the Bells", натхненною українською народною піснею. І насамкінець, ознайомтеся з ВІРТУАЛЬНИМ ГІДОМ, який допоможе вам отримати максимум користі від відвідування музею.

Вступ

"У центрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х років" відтворює поліфонію мистецьких стилів і культурних ідентичностей, які існували в Україні на початку ХХ століття. З фокусом на Києві та Харкові, виставка розповідає про українських митців-модерністів та їхні спроби створити впізнаваний національний стиль у боротьбі за українську державність та культурну автономію.

Геополітично Україна протягом століть була прикордонною зоною. Її територія була поділена між різними імперіями, а її народ не сприймався як єдина нація аж до кінця XIX століття. Але вона мала короткі періоди незалежності, вирішальні для формування української ідентичності. Такі складні історичні умови призвели до багатогранного поєднання українських, польських, російських та єврейських елементів, що створило виразний культурний профіль в Україні.

Модерністичний рух в Україні розгортався на складному соціально-політичному тлі розпаду імперій, Першої світової війни, революцій 1917 року з короткочасним здобуттям незалежності Українською Народною Республікою (1917–20), та подальше створення Радянської України. Попри такі політичні потрясіння, це був період справжнього розквіту українського мистецтва, літератури, театру та кіно.

Ukrainian Peasant Woman. Campesina ucraniana, 1910-1911
Oleksandr Bohomazov, Landscape, Locomotive, 1914-1915

Кубофутуризм

У Західній Європі модернізм розвивався органічно: радикальні напрямки мистецтва з’явилися лише після того, як імпресіонізм і постімпресіонізм підготували ґрунт. В Україні модернізм і авангард виникли майже одночасно. Художні стилі не тільки швидко змінювали один одного, а і співіснували, постійно видозмінюючись. Молоді митці з України поєднали елементи французького кубізму та італійського футуризму, щоби створити локальну версію кубофутуризму. Відзначаючись композиційним динамізмом і спрощенням форм із поступовим переходом до абстракції, твори, створені в Україні, вирізнялися багатством колориту, успадкованим від українських народних традицій та декоративного мистецтва.

Культур-Ліга

Культур-Ліга та її мистецька секція були найвизначнішими організаціями єврейського культурного життя України початку 1920-х років, посідаючи чільне місце в широкому спектрі поліетнічної культури України. Культур-Ліга була заснована в Києві в 1918 році в унікальному політичному контексті, сформованому Українською Народною Республікою, для розвитку всіх сфер єврейської культури. Мистецька секція Культур-Ліги об’єднала молодих єврейських митців Києва та багатьох інших міст, які сповідували синтез єврейської мистецької традиції й досягнень європейського авангарду. Культур-Ліга припинила своє існування в середині 1920-х років під тиском радянського режиму.

El Lissitzky, Composition
Anatol Petrytskyi Costume designs for Minister Pinh in the opera ‘Turandot’ at the State Opera Theatre, Kharkiv

Театральний дизайн

У 1910-х і 20-х роках в українських містах співпрацювали письменники-експериментатори, режисери та сценографи, які здійснили революцію в театрі. Каталізаторами цієї трансформації стали Олександра Екстер і Лесь Курбас. У 1916 році Екстер першою втілила принципи кубізму в театральному дизайні. У 1918 році вона відкрила в Києві свою студію з окремим курсом сценографії, з якого вийшли одні з найвідоміших театральних митців наступного покоління. Як театральний режисер Курбас впроваджував у свої постановки сучасний європейський репертуар, спочатку в Києві, а згодом у Харкові. Він залучав найпрогресивніших митців як сценографів для дослідження творчого співіснування досягнень Заходу, особливо експресіонізму та конструктивізму, та відродження національних українських традицій.

Харків

Після майже п’яти років кровопролитної російсько-української війни (1917–1921) більшовики розгромили війська Української Народної Республіки і створили Українську Радянську Соціалістичну Республіку зі столицею в Харкові. Місто швидко перетворилося з провінції на культурний центр. Для сприяння розвитку національної мови та культури, в 1923 році було запроваджено політику українізації. Так, Харків, об’єднавши найкращих митців, письменників і науковців, став плацдармом для амбітного проєкту створення нової, українсько-радянської культурної ідентичності.

Anatol Petrytskyi. Portrait of Mykhailo Semenko, 1929
Vasyl Yermilov. Nove Mystetstvo Nove Mystetstvo (New Art. Magazine cover design)

Василь Єрмілов

Харків’янин Василь Єрмілов усе життя провів у рідному місті, за винятком двох коротких поїздок до Москви та воєнної служби в Персії під час Першої світової війни. Будучи спочатку адептом кубізму, Єрмілов згодом почав поєднувати здавалося б непоєднувані художні стилі – українську народну орнаментику та супрематизм Казимира Малевича. А у 1920-х роках митець звернувся до конструктивізму, створивши численні фігуративні та абстрактні рельєфи. У цей час художник також розробив дизайн та шрифти для різних українських видань, таких як “Нове мистецтво” та “Авангард”. Після Другої світової війни творчість Єрмілова перейшла у відносну невідомість, і лише наприкінці 1960-х років його мистецтво знову привернуло увагу як в Україні, так і за її межами.

Українські художники на Венеціанській бієнале

Художники з України брали участь у Венеціанській бієнале з 1897 року, спочатку показуючи свої роботи в російському імперському павільйоні, а з 1924 року в павільйоні Радянського Союзу. У 1928 і 1930 роках Україна мала окрему секцію в Радянському павільйоні, на якій було показано відповідно 17 і 15 робіт. Жодна інша національна республіка СРСР не мала такого представництва. У 1928 році в українському розділі переважали неовізантійські твори школи Михайла Бойчука, а через два роки його родзинкою стали картини “Інваліди” (1924) Анатолія Петрицького та “Пилярі” (1929) Олександра Богомазова.

Anatol Petrytskyi, The Invalids , 1924
Mykhailo Boichuk, Dairy Maid

Бойчукісти

Родом із Галичини, що на Західній Україні, Михайло Бойчук здобув освіту в художніх академіях Відня, Кракова, Мюнхена та Парижа. Наприкінці 1917 року він заснував студію фрески, мозаїки та темпери у новоствореній Українській академії мистецтва в Києві. Пропагуючи мистецтво як національне надбання, Бойчук дійшов до синтезу стилів, спираючись на візантійську мозаїку, італійські доренесансні фрески та українське народне мистецтво. У ранній радянський період його майстерня перетворилася на школу монументального мистецтва, а її учні, відтепер відомі як бойчукісти, виконували численні державні замовлення з розпису громадських будівель і приміщень. Однак співпраця була недовгою: затавровані як “буржуазні націоналісти” Бойчук та його найближче оточення були страчені під час сталінських репресій 1930-х років, а більшість їхнього монументального мистецтва згодом було знищено.

Київський художній інститут

Розвиток образотворчого мистецтва в Україні 1920-1930-х років був тісно пов'язаний із Київським художнім інститутом, спадкоємцем Української академії мистецтва, першого вищого художнього навчального закладу в Україні, заснованого після здобуття країною незалежності в 1917 році. У 1924 році Академія була перетворена в Інститут, відповідно до ідеологічних завдань радянської влади та для приведення методики викладання у відповідність до напрямків сучасного мистецтва, таких як, наприклад, виробничий дизайн. Щоби створити більш динамічну навчальну програму, Інститут залучив нових викладачів з усього Радянського Союзу, у тому числі таких видатних художників-авангардистів, як Казимир Малевич і Володимир Татлін.

Oleksandr Bohomazov. Sharpening the Saws
Kostiantyn Yeleva, Portrait. Late 1920s

Останнє покоління

Остання генерація українських модерністів розвивалася наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років. Переважно випускники Київського художнього інституту, ці митці були захоплені міжнародними рухами Neue Sachlichkeit (Нова об’єктивність) та Novecento Italiano, але їхня мистецька діяльність була перервана радикальною зміною політичного клімату. Мистецтво все більше розглядалося крізь призму “класової свідомості”, а радянська тематика стала домінувати в усіх сферах художньої продукції. У 1932 році в Радянському Союзі для всіх художників проголошується офіційний творчий метод “соціалістичний реалізм”, головними ознаками якого стали лозунгові якості і пропагандистський характер. На зміну експериментам митців-модерністів приходить ідеологічний конформізм.

Епіграф

У 1931 році політику українізації було різко згорнуто, після чого почалися нещадні репресії української інтелігенції. Багато письменників, театральних режисерів, художників, зокрема Михайло Бойчук, Лесь Курбас, Іван Падалка та Василь Седляр, були звинувачені в “буржуазному націоналізмі” й розстріляні. Ще більше митців було ув'язнено до ГУЛАГу. Були спалені численні рукописи, книги та твори мистецтва. Настінні розписи зафарбовували або зшкрябували. Твори мистецтва, які не були знищені, були відправлені в секретні, спеціально створені сховища.

У період хрущовської десталінізації із середини 1950-х до середини 1960-х років цікавість до українського модернізму почала відновлюватися. Деякі “формалістичні” твори навіть повернули до експозицій у вітчизняних музеях, але процес був неоднозначним і болісним. Водночас Захід відкрив для себе революційне авангардне мистецтво раннього радянського періоду. Це призвело до привласнення українських митців, оскільки вони зручно підпадали під загальний термін “російський авангард”. Художники, які все життя прожили в Україні й чиї мистецькі експерименти були невід’ємною частиною розвитку українського мистецтва, раптом стали “російськими”. "У центрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х років" прагне виправити ці історичні несправедливості, знайомлячи міжнародну громадськість зі складною історією українського модернізму, важливої, але маловідомої частини європейської культури.

Ivan Padalka, Photographer, 1927

подяки

Ця виставка стала можливою завдяки підтримці Президента України Володимира Зеленського та Офісу Президента України. Ключова роль також належить Олександровi Ткаченку, міністру культури України, який сприяв винятковій передачi цих творів зі зруйнованої війною країни.

Висловлюємо подяку Національному художньому музею України та Музею театрального, музичного та кіномистецтва України за щедро надані експонати, а також приватним колекціонерам, які долучилися до співпраці.

Особливої подяки заслуговує баронеса Франческа Тiссен-Борнеміса, член Опікунської ради Національного музею Тiссен-Борнеміса, яка з самого початку з натхненням i мужністю просувала цей проект та сприяла складним переговорам щодо привезення зазначених творів до Іспанії.

Чималу підтримку проекту надав також Пінчук Арт-Центр. Крім того, ми бажаємо відзначити працю i самовідданість кураторів Костянтина Акіньші, Каті Денисової та Олени Кашуби-Вольвач, а також їхні вражаючі есе, що разом з есе інших дослідників з'явились у чудовому виданні видавництва «Темз енд Хадсон». Дана експозиція здійснена завдяки підтримці пані Франчески Тiссен-Борнеміса, Фонду «Музеї для України», Загального піддиректорату державних музеїв Генеральної дирекції культурної спадщини та образотворчого мистецтва при Міністерстві культури та спорту Іспанії, компаній «Мастеркард», «Омега-капітал» «CIТспейн», та Хаммама Аль-Андалуса, серед інших.

Don't miss any detail and get your audioguide!

Audioguides

  • You can buy it at the audioguide desk on the ground floor of the museum.
  • You can listen to it on your smartphone or on the devices we offer you.
  • You will enjoy the explanation of 16 works and its duration is 45 minutes.
€5
  • In addition to enjoying this exhibition, it will give you access to all of these contents.
Campesina_ucraniana
Podcast
With Katia Denysova and Marta Ruiz del Árbol, curator and technical curator of the exhibition (in Spanish)

Spotify Playlist

Hall Central del museo
Virtual guide
Get around the museum and make the most of your visit - don't miss anything!